У дітей, народжених перед Великою Вітчизняною війною, не було дитинства та юності... Одні з них, ледве зіп’явшись на ноги, ставали годувальниками великих родин, дехто ще зовсім юним – 14-15-річним потрапляв у рабство на чужину, інші ж 16-17-літніми зі зброєю в руках йшли на захист Батьківщини. Серед останніх був і смотриківчанин Олександр Дідик.
У далекому буремному 1944 році його разом із п’ятьма такими ж 17-річними хлопчаками із хутора Гришківка призвали до лав Радянської Армії. Ті страшні часи назавжди викарбувалися в його пам‘яті. Хлопчаків зразу направили на навчання у Харківську область, де вони осягали військову науку пліч-о-пліч із такими ж вчорашніми дітлахами. Про ті часи Олександр Антонович згадує:
- Було дуже важко. На все життя запам’ятав відчуття голоду, з яким ми жили в той час постійно, смак борщу з люцерною, який навіть не тамував голоду... У нас не було сили, „вояки” ходили, хитаючись від вітру, сильніші водили під руки слабших...
Після закінчення Великої Вітчизняної О. Дідик брав участь у Японській війні. Додому повернувся лише у 1952 році. Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких найпочесніші - орден Жукова, медаль „За бойові заслуги” та інші.
Автор: Людмила ВОЛИК, www.piryatin-visti.at.ua
Переглядів: 546 | Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]