У «Пирятинських вістях» вже була замітка про те, що приватний підприємець Юрій Нічик на кошти, які він відкладав на придбання авто, купив та передав військовослужбовцю Олександру Павловичу Довженку тепловізор. Нещодавно цей 42-річний боєць Нацгвардії перебував у Пирятині в короткостроковій відпустці й нам пощастило з ним поспілкуватися.
Але, у цій статті піде мова не тільки про Олександра, адже багато чоловіків з родини Довженків вибирали й продовжують вибирати професію військовослужбовця. Навіть прадід, будучи козаком, ходив захищати українську землю від ворога. До речі, прадіда також було звати Олександром.
ВОЮВАТИ ПІШОВ
ДОБРОВІЛЬНО
Свого часу пирятинець Олександр Довженко закінчив військове училище, потім проходив службу в місті Гончарівську й навіть прослужив один рік у Пирятині. У 2004 році О. Довженко попав під скорочення й, за його словами, пішов на «вільні хліба». Дізнавшись, що відбувається формування батальйону Нацгвардій, 28 липня 2014 року він добровільно вирушив захищати Україну.
- Коли в державі таке відбувається, то потрібно щось робити, - говорить Олександр. - Я скажу чесно, не хочеться, щоб усе те, що відбувається на Сході, дійшло сюди, до Пирятина.
Військову підготовку він проходив в Івано-Франківську й про тамтешніх жителів, «бандерівців», відгукується дуже позитивно і вважає їх порядними та чемними людьми.
НА БЛОКПОСТУ ЗУСТРІВ
ПИРЯТИНЦЯ
- Наша задача в зоні АТО – патрулювання міста Попасна Луганської області, яке, до речі, вчора обстріляли (1 жовтня, прим. ред.). Коли я їхав додому у відпустку, то зустрів на одному з блок-постів пирятинця, який працює у райвідділі міліції.
Ми чергуємо на блок-посту, приймаємо всіх біженців, а їх дуже багато тікає з міста Першотравневе, яке знаходиться на схід від м. Попасна. Зі свого блок-посту ми бачимо блок-пост сепаратистів, а вони бачать нас. Сепаратисти називають нас «украми», а ми їх – «сєками», а Національну гвардію вони називають «нациками».
ТАМ, ДЕ ТЕРОРИСТИ,
ТАМ ПОВНИЙ «БЕСПРІДЄЛ»
- Біженці розповідають, що в Попасній «повний безпрідєл». Місто розграбоване, магазинів немає, продуктів немає… голод і холод, тому люди й тікають. У нас такого не побачиш – «кравчучки», велосипеди, сумки люди тягнуть. Дуже багато людей вже виїхало. Одні з презирством дивляться на українську армію, інші – радісно. Дехто на вушко нам шепче: «Хлопчики не кидайте нас, бо ці бандити нам життя не дадуть». А взагалі, десь порівну можна поділити наших прихильників і противників. Я спілкувався з одним жителем м. Попасна, то він говорить, якщо українці відступлять з міста й там, за домовленостями, буде буферна зона, то він відразу ж звідти виїде. А все через те, що терористи відбирають у людей машини та привласнюють собі все, що їм заманеться, - розповідає Олександр.
ДЛЯ ВІЙНИ ДОСИТЬ БУЛО
ОДНІЄЇ ІСКОРКИ
- Російська інформаційна політика на Донбасі була досить міцною й тривала не один рік. Я ще раніше задавав собі запитання «Куди дивиться держава?». І те, що відбувається зараз – це результат цієї пропаганди. Досить було тільки однієї іскорки, щоб розпочалося протистояння.
МОЄ СПАСІННЯ – ЗЕМЛЯНКА
Розповів нам боєць з гумором і про те, як підступно діють терористи:
- Я нещодавно сиджу собі спокійно на блок-посту, стрижуся, а тут такий свист і починають розриватися снаряди… усі миттю в укриття. Моє спасіння – це землянка, яка ще служить місцем для сну та перепочинку.
Дружина Олександра Наталія розповідає про те, як майже не щоразу під час телефонного дзвінка чує команду «воздух» і зв’язок з чоловіком обривається, … а вранці дзвінка немає … і вона вже не знаходить собі місця.
ВІЙНА – ЦЕ ГОЛОД, ХОЛОД ,
КРОВ…
Про війну, за словами Олександра, можна сказати декількома словами – це голод, холод і кров…
- Живемо ми серед поля. У посадці готуємо їсти, бо там можна заховатися. Вода у нас привозна. З приводу забезпечення, то я й мої солдати дуже дякують всім волонтерам, тому що нам дійсно йде допомога з усіх куточків України.
ТЕПЛОВІЗОР ВРЯТУВАВ
НЕ ОДНЕ ЖИТТЯ
- Висловлюю також велику подяку пирятинцю Юрію Нічику за те, що він придбав для нас тепловізор. Адже без нього ми, військові, як сліпі кошенята. Можна з упевненістю сказати, що ця техніка врятувала не одне життя. Підтримка народу відчувається, й за це ми людям дуже вдячні.
Син Олександра Довженка названий на честь батька. 18-річний Олександр Олександрович Довженко – другокурсник Харківського інституту повітряних сил ім. І. Кожедуба. Хлопець навчається на факультеті зенітно-ракетних військ. За словами юнака, він як і його батько хоче стати військовослужбовцем. Поза навчанням хлопець цікавиться спортом, полюбляє футбол та ходить до тренажерного залу.
Під час святкування Дня Незалежності Олександру випала честь брати участь у військовому параді на Майдані Незалежності у столиці нашої держави.
***
ВІЙСЬКОВА СПРАВА
БУЛА СЕНСОМ
ЙОГО ЖИТТЯ
Наступна розповідь про старшого сержанта Юрія Довженка, який помер у досить молодому віці, але встиг себе проявити в якості відважної та сміливої людини. Юрій був рідним братом Олександра Довженка.
Інна познайомилася з молодим солдатом з Пирятинської військової частини у 1998 році й буквально через два місяці Юрій запропонував дівчині одружитися. Йому на той час виповнився 21 рік, а Інні - 20. Але перед весіллям хлопця встигли звільнити з військової частини саме через Інну, до якою він поїхав без дозволу свого керівництва.
Через деякий час у подружжя народився син. Проте, незважаючи ні на що, Юрій мріяв знову одягти військову форму. За словами Інни, чоловік дуже хотів поїхати на війну в Ірак, але потрібно було взяти офіційний дозвіл у дружини. Вона скористалася цим шансом і не відпустила чоловіка. Мати також була проти рішення сина, а от батько казав: «Давай, дерзай, ти ж мужчина, потрібно, так потрібно».
У 2002 році, завдяки своїм знайомим та брату Олександру, Юрій влаштовується у військову частину Гончарівська та виїжджає у складі миротворчого контингенту до Сьєрра-Леоне в Африку. Туди він їздив два рази. За словами дружини, Юрій ще під час служби в армії (повітряно-десантні війська) у 1997 році перебував у Югославії, де на той час відбувалися військові дії. Там під час бою він отримав поранення. У 2006 році чоловік звільняється з військової частини Гончарівська й влаштовується працювати до Березанської виправної колонії.
За словами дружини, Юрій був хороброю людиною, але мав проблеми з серцем. Через це у 2008 році він і пішов з життя…
Світлана ДОВГЕНКО.
Фото автора та з архіву сімей Олександра та Юрія Довженків
Переглядів: 2904 | Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
