Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 20.10.2017, 13:48

Пирятин

Меню сайту
Категорії розділу
Наша кнопка
piryatin-life.ucoz.net-Пирятин



Календар
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Головна » 2014 » Листопад » 20 » ДРУЖИНА ДОБРОВОЛЬЦЯ З ДЕЙМАНІВКИ: «Я РОЗУМІЛА, ЩО РАНО ЧИ ПІЗНО ТИ ТАМ БУДЕШ...»
ДРУЖИНА ДОБРОВОЛЬЦЯ З ДЕЙМАНІВКИ: «Я РОЗУМІЛА, ЩО РАНО ЧИ ПІЗНО ТИ ТАМ БУДЕШ...»
14:46

Бути чоловіком – означає бути захисником. Дружина та діти знаходять спокій та впевненість у завтрашньому дні за широкою спиною чоловіка і батька… Держава, її цілісність та незалежність теж ховаються за широкими спинами захисників. Україні пощастило, бо її незалежність захищають справжні чоловіки. Один із них –наш земляк Ростислав Павелко з Дейманівки. Він у липні пішов добровольцем у зону АТО й відтоді захищає рідну країну в складі добровольчого батальйону «Луганськ-1». Далі про нелегкі будні українських військових на Сході читачам «Пирятинських вістей» – із перших вуст: 
 
- Ростиславе, скажіть, як Ви потрапили в АТО? 
- Я, повністю усвідомлюючи куди і для чого йду, зробив власний вибір – добровільно захищати Україну від агресора, який посягнув на її цілісність. В Інтернеті знайшов оголошення про набір у добровольчий батальйон «Луганськ-1», не вагаючись ні на мить, зібрав речі й поїхав. 
- Як відреагувала родина на це непросте рішення? 
- Зарані я нікого не попереджав. Прокинувся зранку в день від’їзду, поставив перед фактом і почав збирати речі. Знаючи мене, дружина істерик не влаштовувала, хоча, як і будь-яка жінка, була не в захваті від цієї ідеї. Та вона знає і розуміє мене, знає, що я це роблю за покликом серця. Сказала тільки: «Я бачила, як ти дивишся новини, слідкуєш за подіями в АТО - і розуміла, що рано чи пізно ти там будеш»… Така ж історія була і з Майданом, куди я свого часу теж їздив, простояв там з 16 по 25 лютого. Як і тоді, цього разу зі мною сперечатися було б марно. 
 
- Куди ви поїхали? 
- З дому я поїхав у містечко Сватово, далі протягом тижня була «учебка» у Старобільську. На цьому навчання закінчилося і почалися військові будні – патрулювання блокпостів у районі Сєвєродонецька та Первомайська. В основному наш батальйон займається охороною правопорядку (ми знаходимося під егідою Міністерства внутрішніх справ). Кілька разів брали участь і у так званих зачистках населених пунктів. 
- Хто воює поруч з вами? Чи зустрічали земляків? 
- У нашому батальйоні земляків немає, хоча за період служби кілька разів зустрічав полтавців. У нашому батальйоні є три молоді жінки – від 19-ти до 25-ти років. Вони - місцеві, з Луганської області. Спочатку були волонтерами, допомагали нам у побуті, далі взяли до рук зброю… А решта – хлопці з усієї України, які за покликом серця зібралися, аби захистити свою Вітчизну. 
- Як ставиться до вас місцеве населення? 
- Як і скрізь, люди на Донбасі різні… Не можна сказати, що всі там тільки хороші чи тільки погані. У кожного свої погляди на життя і на питання цієї війни… Половині місцевих все одно, хто прийде, хто переможе, тільки б запанував мир. Інша ж половина ділиться на тих, хто підтримує українську армію, і тих, хто чекає, коли ж прийдуть росіяни і заживуть вони у «вєлікой Новоросії»… Останні, звісно, не дуже видають себе… 
- Звідки українські бійці найбільше чекають допомоги? 
- Звісно, від волонтерів. Завдяки цим небайдужим людям наші хлопці забезпечені багатьма необхідними речами. Хоча, сказати, що ми повністю маємо все необхідне, не можу… Є постійна потреба у білизні, шкарпетках, окрім цього – кава, чай, цигарки – це те, що потрібно кожного дня. Ми не перестаємо дякувати всім небайдужим людям, які підтримують нас і матеріально, і морально. 
- Наскільки забезпечені українські бійці зброєю та військовим спорядженням? 
- Не настільки, на скільки хотілося б… У першу чергу не вистачає бронетехніки. Один з політиків перед виборами подарував нам «БРДМ», показали це на всю Україну. А як дійшла справа до використання тієї машини, виявилося, що то – не більше, ніж шкарабанка з мотором, користі від неї ніякої, хіба на металобрухт здати… Наші противники набагато краще забезпечені зброєю… 
- Чи не виникає спокуса, побувши кілька днів дома у відпустці, тут і залишитися – у колі сім`ї, у мирі та спокої? 
- Ні. Я свідомо обрав для себе цей шлях і зараз не маю жодного морального права відступити. Там залишилися бойові товариші. Декому з них немає і двадцяти років… Хлопці налаштовані стояти до кінця і я – серед них… 
Людмила ВОЛИК. 
Фото з архіву Р. Павелка

Переглядів: 1709 |  Теги: | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Архів записів
Форма входу
Наше опитування
Ви любите своє місто?
Всього відповідей: 128
Школи пирятина
Пирятинська школа № 1
Пирятинська школа № 6
Пирятинська школа № 4
Пирятинський ліцей
Друзі сайту
Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Пирятинського району

Андроид игры

Віртуальна газета м.Лохвиця
Пирятинський ліцей
Фото
Нас відвідали
free counters
Праздники Украины
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Годинник
Пошук

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz